Іноземна мова у дошкільному закладі

Методичні рекомендації

Іноземна мова дедалі наполегливіше входить у наше життя, інтегруючи українське суспільство зі світовим культурним простором. А відтак знання іноземних мов стає потребою часу, необхідним компонентом освіченості сучасної людини. Потрібна іноземна мова й нашим дітям. Звісно, не всі вони читатимуть в оригіналі Шекспіра, Гейне, Дюма чи навчатимуться за кордоном, проте майже кожен із них слухатиме іноземну музику, дивитиметься фільми “подорожуватиме” Інтернетом, спілкуватиметься з іноземцями. Тож знання мов стане в пригоді. Вивчення хоча б однієї іноземної мови не лише розвине індивідуальні мовленнєві здібності дитини, а й створить передумови для оволодіння в подальшому іншими мовами, виховає толерантне ставлення до носіїв інших культур.

Про організацію навчання іноземної мови в дошкільному віці, йдеться у вміщених далі методичних порадах. Вони розроблені на основі аналізу й узагальнення сучасних зарубіжних методик, кращого досвіду роботи українських дошкільних навчальних закладів, а також результатів наукового пошуку та практичних апробацій Т. М. Шкваріної, кандидата педагогічних наук, викладача методики навчання іно­земної мови Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини.

Передумови успішного оволодіння іноземною мовою

Навчання дошкільнят іноземної мови віднесено до варіативного компонента Державного стандарту дошкіль­ної освіти. Іноземної мови можна навчати дітей і в сім’ї, і в освітньому закладі (дошкільному чи позашкільному). При цьому слід мати на увазі таку обов’язкову переду­мову: лише тоді, коли процес навчання будувати­меться на науково обґрунтованих підходах, він спри­ятиме своєчасній соціалізації особистості дитини, формуванню її особистісної культури (через знайомство з мовою та культурою іншого народу), розвиткові пізна­вальних психічних процесів (мислення, пам’яті, уваги, уяви, відчуттів, сприймання).

Специфіка оволодіння дошкільником іноземною мо­вою тісно пов’язана з безпосередністю його сприйман­ня, відкритістю до спілкування, певною спонтанністю в опануванні нового знання. Відомо: вік від народження до 6 (7) років є сензитивним періодом для мовленнєво­го розвитку особистості, яка зростає і розвивається. Численні дослідження психоло­гів, лінгвістів і педагогів засвідчують, що в цьому віці діти навчаються говорити майже без проблем. Це стосується як рідної, так і нерідної (дру­гої) мови.

Запорукою успішного ово­лодіння малятами іноземною мовою є врахування педаго­гами в освітній роботі з ними анатомо-фізіологічних та психічних особливостей дітей. Без цього неможливо правильно визначити най­більш оптимальний час, коли варто починати знайомити дитину з іншою мовою, обрати найбільш раціональні форми, методи, прийоми та засоби навчання, дозувати матеріал.

Позаяк мовленнєвий апарат у дошкільнят дуже гнуч­кій, вони легко наслідують звуки та звукосполучення рідної та нерідної мов. У подальшому правильна вимова закріплюється та зберігається на все життя. До того ж малюки вкрай чутливі до вимови, оскільки особливо сприйнятливі до фонетики та інтонації мовлення. Певні мовленнєві зразки зберігаються в їхній пам’яті у вигляді звукових комплексів, пригадуючи які в тих чи інших си­туаціях, діти керуються переважно власними слуховими уявленнями. При цьому іншомовні мовленнєві зразки сприймаються ними відокремлено від звукових комплек­сів рідної мови. Дошкільнята не плутають і не змішують рідну мову з іншою і завжди усвідомлюють, якою саме мовою розмовляють. А вже у більш пізньому (шкільному) віці вони дещо втрачають попередню здатність легко й точно відтворювати звуки іноземної мови. І навіть тоді, коли опиняються в іноземному середовищі й досконало оволодівають чужою мовою — лексичним складом та граматичною будовою, у їхній вимові зберігається ак­цент рідної мови.

Ось чому вкрай важливо, щоб формування навичок правильної звуковимови починалося з дошкільного віку, а самі педагоги, які навчають дітей іноземної мови, вільно володіли розмовним мовленням і мали бездоганну вимову, інтонування. Це унеможливить звикання дітей до неправильного вимовляння звуків, слів, фраз нерідною мовою, застереже дорослих від сумної необхідності згодом переучувати, виправляти їх.

Особливості сприймання іноземної мови дошкільнятами.

Для психічного розвитку дитини дошкільного віку характерні швидкий темп і значна інтенсивність (відбува­ються істотні якісні зрушення у про­цесах сприймання, пам’яті, мислення, уваги, уяви, зароджується довільна ре­гуляція поведінки тощо). Так, пам’ять дошкільняти має величезні можливос­ті. При цьому першорядне значення у навчанні його іноземної мови мають мимовільне запам’ятовування і пригадування. Малюк за­пам’ятовує слова та висловлювання спершу як позна­чення тих предметів, дій та властивостей, які він безпо­середньо сприймає і про які йому кажуть педагоги, рідні, знайомі у своїх звертаннях до нього під час ігор, у побу­ті, щоденних справах.

Почувши певні слова та фрази, дитина співвідносить їх із певним об’єктом відповідно до ситуації мовлення, а відтак після багаторазового повторення запам’ятовує це. Перекладу ж рідною мовою вона потребує здебільшого для уточнення значення слів, а не для запам’ятовуван­ня. Трохи згодом, наслідуючи дорослих, уже сама почи­нає використовувати певні іншомовні слова та синтаксичні конструкції. Спочатку вживає нечисленні автоматизова­ні мовленнєві зразки залежно від ситуації спілкування й розчленовує їх на окремі граматичні явища. Із накопи­ченням досвіду спілкування в дошкільняти утворюються неусвідомлені емпіричні мовні узагальнення, які є під­ґрунтям поступового формування чуття мови й одним із найбільш важливих передумов правильної побудови ус­ного мовлення. Вміння утворювати за аналогією ре­чення з однаковою граматичною конструкцією і є початком емпіричного мовленнєвого спілкування.

Поряд із мимовільним запам’ятову­ванням у дошкільному віці поступово розвивається й довільне (цілеспрямо­ване, свідоме, кероване вольовими зусиллями). П’яти-шестирічні діти сві­домо намагаються запам’ятати іншо­мовні слова й докладають зусиль для пригадування їх, хоча домінуючу роль усе ж таки відіграє саме мимовільне запам’ятовування.

Одна з найважливіших передумов успішного навчання іноземної мови — увага дошкільнят. Діти цього віку ще не мають стійкої цілеспрямованої ува­ги, не можуть тривалий час зосере­джуватися на одному завданні. Тому в роботі з ними слід використовувати такі вправи та ігри, які б допомагали урізноманітнювати види дитячої діяль­ності (при тому, що навчання дошкіль­нят іноземної мови є особливим видом освітньої діяльності).

Малюки оволодівають чужою мовою практично, іміту­ючи та автоматизуючи певні мовленнєві зразки у певних ситуаціях, хоча ще не знають жодних граматичних пра­вил. Тому на початковому етапі навчання доцільно вда­ватися до так званого наслідувального, або усного методу, який ґрунтується на природному дарі людини — імітації. Спирання саме на принцип усної основи має ряд об’єктивних підстав. У процесі навчання діти дошкільного віку не вивчають складові частини не­відомої мови, а відразу опановують її як засіб спіл­кування, засвоюючи як окремі слова, так і цілі син­таксичні конструкції, особливості вимови тощо. Мова в цьому процесі виступає водночас предметом і засо­бом навчання. Такий усний “вступний курс” створює під­ґрунтя для подальшого оволодіння читанням та пись­мом як самостійними видами мовленнєвої діяльності.

Оптимальний час початку навчання іноземної мови

Як уже зазначалося, актуальним є питання щодо ви­бору оптимального часу початку навчання дошкільнят іноземної мови. Цей вибір зумовлюється середовищем, у якому виховується малюк (сім’я, дошкільний заклад, позашкільний навчальний заклад), пев­ними особливостями його розвитку (зокрема, наявністю чи відсутністю відхилень, затримок або випереджань вікової норми), мовною ситу­ацією у родині (якою мовою розмовляють рідні, чи володіє хтось із них іноземною мовою), функ­ціонуванням даної мови у суспільстві (наскільки вона популярна, поширена, використовувана) та рядом інших чинників.

Враховуючи це, навчання дитини другої мови можна розпочинати у різні строки.

• Від народження. При цьому хтось із бать­ків, рідних чи няня (гувернантка) має бути носі­єм другої мови або досконало знати її, діяти за принципом “одна особа — одна мова”, постій­но спілкуватися з малюком цією мовою, не пе­реходячи на іншу.
• Із трьох років. Трирічна дитина, зазвичай, уже говорить рідною мовою, має певне коло уявлень про себе й навколишній світ, на які може спи­ратись, опановуючи іноземну мову. Вона також здатна адекватно сприймати спілкування з носієм іншої мови чи педагогом (вихователем, учителем, гувернером або­що) в родині, у дошкільному чи позашкільному закладі, навчитися відповідати іноземною мовою. Малюка можна залучати до спільних дій та рухів разом із дорослим, до пантоміми, промовляння хором. Основу роботи станов­лять прості мовленнєві ігри та ігрові вправи сенсорно­го, рухового, комунікатив­ного характеру.

Тут варто зазначити, що більшість дошкільнят почи­нає вивчати іноземну мову з радістю, охоче, проте до­сить швидко (вже через кілька занять) у переважної частини малят цей інтерес слабшає, згасає. Це пояс­нюється несформованістю у дітей мотивації до такого навчання, основою якого було б розуміння, чим ва­жливе знання іноземної мови для подальшого д рослого життя.

У 4 роки дошкільник уже впевненіше діє в уявних ситуаціях спілкування іно­земною мовою, використовує засвоєні слова, обміню­ється простими репліками. Він краще сприймає пояс­нення дорослих щодо створюваної мовленнєвої ситуації, виконує складніші ігрові дії в рухливих, дидактичних і творчих іграх. Цьому вікові притаманні також перші про­яви інтересу до соціокультурного аспекту навчання іно­земної мови, а саме: до свят деяких звичаїв і традицій, казкового фольклору іншого народу, національного одягу тощо.

• У старшому дошкільному віці (5-7 років). Розви­ток фізіологічних і психічних процесів старшого дошкіль­ника досягає того рівня який забезпечує передумови для системного іншомовного навчання. П’яти-шестирічній дитині вже по силі успішно й зацікавлено оволодіва­ти іноземною мовою завдяки свідомому й мотивованому навчанню. Вона здатна ставитися до неї як до предмета вивчення, порівнюючи її з рідною мовою, запитуючи дорослого, комбінуючи знайомі елементи, індивідуалізуючи власні репліки тощо

Вибір програми навчання

Попри те, що впродовж останнього часу навчання іно­земної мови (особливо англійської) у період дошкіль­ного дитинства стало вельми популярним, усе ж таки воно має здебільшого пробний, невнормований харак­тер і здійснюється за розрізненими авторськими про­грамами та методиками (які мають право на існування в освітньому просторі дошкілля). При виборі програми з навчання дошкільнят іноземної мови головними крите­ріями мають слугувати: відповідність віковим можливос­тям, інтересам і потребам дітей; забезпечення наступ­ності між дошкільною та шкільною ланками іншомовної освіти шляхом урахування вимог програм для другого класу загальноосвітньої школи та першого класу спеці­алізованої школи. Важливий показник гарантованої якості обраної програми — затвердження її у методичних ін­ституціях (у науково-методичних центрах при відділах, управліннях освіти районів, міст, областей; на засіданнях учених рад інститутів післядипломної педагогічної освіти).

З метою оптимальної стандартизації змісту та обсягів навчального матеріалу практикам були запропоновані програма “Англійська мова для дітей дошкільного віку” з методичними рекомендаціями та збірка занять до неї (автор Т.М. Шкваріна), успішно апробовані в до­вільних навчальних закладах та затверджені Міністер­ством освіти і науки України. Згадуваний навчально-медичний комплект, укладений відповідно до вимог державного стандарту іншомовної освіти для початко­ві школи, може забезпечити реалізацію пропедевтичного» курсу навчання англійської мови в дошкільному віці. Цю програму доцільно взяти за основу, організовуючи навчання англійської мови дітей 5-6-річного віку, яке є найбільш масовим у дошкільних та позашкільних закла­дах і популярним серед батьків.

Зазначена програма проголошує основною метою навчання іноземної мови у дошкільному закладі; сприяння своєчасному, повноцінному роз­витку дитячої особистості; збагачення її інтелекту­альної, вольової, емоційної, моральної та соціаль­ної сфер; створення сприятливих умов для оволодіння дитиною основами іншомовного спіл­кування на базі збалансованого досягнення освіт­ніх (розвивальних, виховних, навчальних) та прак­тичних цілей. При цьому пріоритетного значення набуває реалізація саме освітніх цілей, оскільки процес навчання іноземної мови має допомогти розкрити особистий потенціал дитини з урахуван­ням її вікових можливостей та індивідуальних особ­ливостей. Практична мета навчання іноземної мови — формування елементарної іншомовної ком­петенції — розглядається як вторинна щодо них.

Завдання, зміст і методи навчання іноземної мови

Відповідно до визначеної мети основними зав­даннями навчання іноземної мови дітей до­шкільного вікує:

• виховання інтересу, поваги, толерантності і цінніс­ного ставлення до культури, традицій та звичаїв народів, які розмовляють іншою мовою;
• ознайомлення з елементами соціокультури іншо­мовних країн;
• прищеплення елементарних навичок усного мов­лення (аудіювання, говоріння);
• створення умов для оволодіння елементарним умін­ням спілкуватись іноземною мовою у межах комуні­кативного мінімуму, пов’язаного зі світом дитинства;
• сприяння набуттю початкових лінгвістичних знань;
• розвиток мовленнєвих здібностей;
• залучення дитячого досвіду спілкування рідною мовою для навчання спілкуватись іноземною;
• виховання культури та відкритості спілкування.

Процес навчання дошкільнят іноземної мови будується за рядом загальнодидактичних та методичних принци­пів. Серед загальнодидактичних першорядного зна­чення набувають принципи наочності, доступності, міц­ності та свідомості знань, науковості, активності, систематичності й послідовності, концентричності і пов­торюваності, індивідуалізації, розвивального і виховно­го навчання. Найважливішими методичними принци­пами у дошкільній лінгводидактиці є принципи комунікативності, домінуючої ролі вправ, взаємозв’язку різних видів мовленнєвої діяльності, урахування рідної мови. Ця система доповнюється також деякими принци­пами, запозиченими з методик інтенсивного навчання, зокрема, принципом поетапно-концентрованої органі­зації навчального процесу.

Зміст навчання іноземної мови в сучасному дошкіль­ному закладі дібраний автором відповідної програми Т.М.Шкваріною з урахуванням: забезпечення наступності іншомовного навчання у дошкільному та молодшому шкільному віці; мотивації, змісту й характеру спілкуван­ня дітей; частотності вживання лексичних одиниць діть­ми певного віку; забезпечення повторюваності оперу­вання лексичними одиницями, зразками мовлення, дібраними для вивчення та опрацювання у різних ситуа­ціях спілкування та мовленнєвих функціях; поступового ускладнення матеріалу в умовах системного навчання.

З огляду на те, що дошкільна освіта спрямована на формування у кожної дитини життєвої компетенції, то й іншомовна комунікативна компетенція (як її складова) також має формуватися за основними сферами життєді­яльності, визначеними Базовим компонентом дошкіль­ної освіти. Відповідно до кожної сфери життєдіяльності педагог планує навчальний матеріал (лексичний, фоне­тичний, граматичний, зразки мовлення) за такими орієнтовними темами спілкування: у сфері “Люди” — Знайомство”, “Моя сім’я”, у сфері “Природа” — “Тва­рини”, “Їжа”, “Овочі і фрукти”, “Пори року”; у сфері “Куль­тура” — “Будинок”, “Меблі”, “Одяг”, “Ігри”; у сфері “Я сам”— “Тіло людини”, “Робочий день”. Ці теми можна варіювати, змінювати. Оскільки педагоги мають право користуватися різними посібниками та альтернативними програмами, не варто жорстко регламентувати, норму­вати зміст та обсяг навчального матеріалу. Послідовність опрацювання тем має визначатися логікою появи та ускладнення комунікативних функцій: від слухання й ро­зуміння до говоріння. Відтак, плануючи систему занять на навчальний рік, педагог самостійно визначає послі­довність тем, добірку основних мовленнєвих зразків, сут­ність спілкування та дидактичних матеріалів для їх опра­цювання з дітьми.

Форми організації роботи

Навчання іноземної мови в дошкільному закладі є системою спеціально організованої педагогом діяльності вихованців, що спирається на інтерес та активність до­шкільнят, сприяє розвиткові їхніх особистостей, реа­лізації індивідуального досвіду кожного з них та вияву якостей, необхідних для успішного засвоєння мінімізо­ваного обсягу знань та вмінь. Організація життєдіяльності дітей багато в чому визначається тим, хто саме навчає їх іноземної мови в дошкільному закладі. Зокрема, це може бути вихователь певної групи з правом навчання інозем­ної мови, який працює з дітьми постійно й сам обирає зручний для цієї роботи час протягом дня (заняття з під­групами у першій чи другій половині дня, ігри, розваги, спілкування іноземною мовою під час спостережень, праці, побутових процесів та ін.). Коли ж таке навчання здійснює спеціально запрошений педагог, тоді склада­ється окремий графік занять з урахуванням кількості уко­мплектованих підгруп дітей.

Основна форма організації роботи з навчання дошкіль­нят іноземної мови — це заняття. Оптимальна частот­ність проведення цих занять на тиждень — від 2-3 (якщо заняття має форму гурткової роботи — при значній кіль­кості сформованих підгруп дітей) до 4 (якщо кількість підгруп незначна й може передбачатися заняття з кож­ною дитиною у графіку роботи педагога; а також у тому разі, якщо заняття проводить безпосередньо вихователь із дітьми своєї вікової групи).

Визначаючи місце занять з іноземної мови у режимі дня дошкільного закладу, доцільніше орієнтуватися на час, відведений для ігор та самостійної діяльності дітей, і планувати проведення цих занять у другій половині дня (до вечері). При цьому вихователь, який сам навчає іноземної мови дітей своєї вікової групи, може доцільні­ше передбачати час для відповідних занять з ними про­тягом дня (з однією підгрупою — у першій половині дня, з іншою — у другій), обов’язково дотримуючись норм навчального навантаження (зокрема, з дітьми старшої групи проводяться не більше трьох занять на тиждень у першій половині дня). Отже, розклад занять з інозем­ної мови має узгоджуватися з розкладом основних занять за певними віковими групами та з розкла­дом роботи гуртків інших профільних напрямів. Це робиться для того, щоб раціональніше використовувати приміщення в дитсадку й не дублювати ті види діяльності та завдань, на яких будуються навчальні заняття за чин­ною програмою розвитку, навчання і виховання дошкіль­нят, а також задля врегулювання фізичних і психічних навантажень на дітей з урахуванням перебігу їхньої пра­цездатності впродовж дня.

Тривалість заняття з підгрупою 5-річних дітей — 20- 25 хвилин; із 6-річними дітьми, які продовжують перебувати в дошкільному закладі, — до ЗО хвилин.

Педагогові варто пам’ятати: досягненню вищої резуль­тативності, максимальному виявленню нахилів і здібнос­тей вихованців, дієвішому особистісному підходу до розвитку й навчання кожної дитини сприяє оптимальна наповнюваність підгруп — у них має бути по 6-8 малят (до десяти). Підгрупи для занять іноземною мовою ком­плектуються з огляду на попит батьків, а найголовні­ше—з урахуванням зацікавлень, бажань та здібностей самих дітей. Будь-яка примусовість у залученні їх до від­відування занять із іноземної мови виключається, особ­ливо, в тих випадках, коли ця додаткова освітня послуга надається на платній основі.

Провідним методом і засобом навчання та вправлян­ня на заняттях з іноземної мови виступають дидактичні ігри на основі елементарної лексики дитячого спілку­вання. Зокрема, використовуються такі види їх: мовні (фонетичні — на формування навичок правильної іншої звуковимови; лексичні та граматичні засвоєння базової лексики і граматичних структур); мовленнєві — на фор­мування та розвиток елементарних навичок аудіювання та говоріння; комунікативні — на формування навичок спілкування.

Використання ігор та наочності

Природного характеру мотивації мовленнєвої діяль­ності дитини на заняттях із вивчення іноземної мови надає гра як провідний вид діяльності дошкільняти. Мета ігрової діяльності на цих заняттях — зробити їх цікавими, бажаними для дитини, активізувати резерви мимовільного та потенціал довільного запам’ятовування й осмислення в межах ігрового контексту, досягти успіху в розв’язанні комунікативних завдань іншомовними засобами.

Отже, радимо організовувати заняття з іноземної мови в дошкільному закладі як специфічну цільову ігрову діяльність, куди входять сюжетно-рольові, театралізо­вані, дидактичні (словесні, настільно-друковані, з іграш­ками та картинками та ін.), рухливі, комп’ютерні, музич­ні ігри. Ці ігри, зумовлені рядом правил, отримують у своєму перебігу лаконічне словесне вираження і про­понують дітям для багаторазового повторення по кілька мовленнєвих зразків, чим забезпечують варіативно-си­туативне вправляння у слуханні та говорінні.

Послідовне введення педагогом ігрових елементів (ігор та ігрових вправ) у всі етапи навчання і в кожний етап заняття створює загальну ігрову атмосферу. Тоді модельною схемою стає уявна ігрова ситуація, що охоп­лює все заняття. Разом з тим у ході занять не слід пере­творювати ігри у самоціль, а самі заняття — на суцільні розваги. Обов’язкове правило: гра має бути педагогічно й методично цілеспрямованою. Тільки тоді вона стане не дійовим засобом оптимізації та підвищення ефектив­ності навчання іноземної мови.

Доцільно варіювати ігрові завдання, щоб забезпечи­ти засвоєння дітьми більшого обсягу мовленнєвого ма­теріалу, формування міцніших початкових навичок мо­нологічного та діалогічного мовлення.

Заняття з іноземної мови варто планувати з дотри­манням циклічності вивчення розмовних тем, мовного та мовленнєвого матеріалу. Її основу складають такі види навчання: І — введення нового матеріалу (первинне озна­йомлення); II — поглиблене вивчення матеріалу (трену­вання у спілкуванні); III — закріплення і вдосконалення знань та навичок (тактика спілкування з використанням введеного мовного матеріалу).

Новий матеріал на заняттях з іноземної мови закріп­люється шляхом індивідуального та хорового промов­ляння лексичних одиниць та граматичних конструкцій. Коли є змога, після цього вихователь перевіряє, як діти засвоїли введений матеріал, пропонуючи їм цікаві ігри та ігрові вправи на впізнавання предметів тощо. Щоб дітям було легше запам’ятовувати фрази, використовує наочні підказки (предмети, картинки). З подальшим роз­витком у дошкільнят словесно-логічної пам’яті (поряд із образною) наочну підказку можна обмежити.

Принагідно зазначимо, що на кожному занятті з іноземної мови слід широко застосовувати різноманітну наочність, для кращого запам’ятовування дітьми мовленнєвого матеріалу і як засіб семантизації (з’ясування значення слів, зворотів тощо). Вар­то, зокрема надавати перевагу предметній наочності (іграшки, реальні речі, макети) та ілюстративній (картини, ілюстрації, слайди, кадри діафільмів та ін.). Показ може супроводжуватися мімікою, жестами, певним рухом, дією, що сприяє кращій семантизації слів. Надзвичайно цінним у такій роботі є елемент здогаду — він зацікавлює дітей, розвиває самостійне мислення.

Мовний режим

Якщо малятам важко семантизувати лексичні одиниці, педагог вдається до перекладу рідною мовою. Діти мають розуміти все, про що йдеться на занятті, а тому в разі потреби він пояснює їм рідною мовою артикуляцію звуків, правила гри тощо. Її пряме використання обмежується тоді, коли всі діти розуміють та адекватно реагують на прості звертання, вказівки, прохання іноземною мовою.

Оскільки вихователі та обслуговуючий персонал, зазвичай, вільно не володіють іноземною мовою, неможливо створити в дошкільному закладі умови для постій­ного “занурення” дітей у потік іншомовного мовлення. Відповідно це відбувається лише на заняттях з інозем­ної мови під час безпосередньої роботи педагога з ви­хованцями. Тут усі дії дорослого, його поведінка асоцію­ються дітьми з ужиттям іншої мови. Працюючи з дошкільнятами, він може забезпечити домінуюче звучання іноземної мови, постійно супроводжуючи й коментуючи нею власні дії та дії дітей без зайвих пояснень-розшифровок у спеціально створюваному просто­рі ситуативного спілкування та цікавої діяльності, що спонукає дітей до зворотного комунікативного зв’язку. Позитивні результати такої педагогічної практики є свід­ченням ефективності подібного методичного підходу.

На заняттях з іноземної мови застосовуються також комп’ютерні програми навчання і контролю засвоєння мови в різних режимах, з різними рівнями складності. Вони останнім часом активно розробляються і впрова­джуються в навчально-виховний процес дошкільного за­кладу.

Значне місце у навчанні дошкільнят іноземної мови посідає використання пісеньок, віршиків, лічилок та інших малих літературних форм. Діти емоційніше сприймають римований текст, легше й міцніше запам’ятовують його. Щоб уникнути механічного запам’ятовування й відтворювання віршів без усвідомлення їхнього зміс­ту, важливо закріплювати потрібні для активізації лексич­ного запасу слова та зразки мовлення поза віршовано-пісенним контекстом у спеціально дібраних мовних вправах та іграх. Під час розучування малих віршованих та пісенних форм також доцільно спиратися на наочність.

Інтегрований підхід

З урахуванням інтегрованого і діяльнісного підходів, які активно впроваджуються у навчально-виховний про­цес сучасного дошкільного закладу, заняття з іноземної мови мають органічно інтегрувати у своїй структурі види діяльності, значущі для розвитку дошкільняти. Так, на тлі мовленнєвого спілкування та ігрової форми навчан­ня педагог використовує елементи:

• рухової діяльності (фізкультпаузи з кількох простих вправ у супроводі окре­мих вказівок, команд чи римованих текстів; рухливі ігри; рухові вправи; імітації рухів тварин чи предметів; зма­гання в рухах тощо);
• образотворчості (малювання, ліп­лення за завданням педагога, за власним задумом, із подальшим відгадуванням зображеного та описом його);
• трудової діяльності (доручення із самообслуговування, господарсько-побутової праці, праці у природі, чергу­вання на заняттях; ручна праця: робота з папером, ножицями, клеєм, тканиною, природним матеріалом та ін.);
• театралізованої (драматизації, театралізації із се­рією попередніх репетицій);
• музичної діяльності (спів, танцювальні рухи до пісеньок, рухливих ігор та ін., інструкції щодо їх виконання).

Якщо навчання іноземної мови здійснює сам вихова­тель із дітьми своєї вікової групи, він має більше можли­востей для організації цієї роботи не лише на заняттях, а й у повсякденні: проводячи бесіди за ілюстраціями до книжок, переглядаючи діафільми за казками, розмовля­ючи з дошкільнятами під час підготовки до прийому їжі й за їжею, вдягання та роздягання, на прогулянках, у самостійній ігровій, руховій діяльності та ін. У міру за­своєння дітьми програмового матеріалу готує з ними звітні (підсумкові) розваги (свята) іноземною мовою для батьків та інших вихованців дитсадка.